Хорватія манила нас давно: фотографії чудової хорватської природи й старовинних фортець, розповіді друзів і знайомих. Тому коли в 2016 ми планували наш літній відпочинок, то Хорватія була на першому місці. Так сталось, що планували ми наш літній відпочинок дуууже пізно: в кінці липня - за 4 дні до виїзду зі Львова. Наша старша доця не любить кам'яних пляжів - їй здається що за кожним каменем заховалась акула. Тому, в першу чергу, ми склали список піщаних пляжів в Хорватії. На той час більшість апартаментів вже було заброньовано. На Booking апартаментів за прийнятну ціну ми не знайшли. На локальні хорватські сайти ми розіслали близько 100 запитів - все було вже зайнято. Було кілька варіантів за прийнятну ціну в AirBnb. Ми зупинились на двокімнатних апартаментах в містечку Муртер на чарівному острівці з такою ж назвою - Муртер. Острів сполучається з материком через розвідний міст, тому заїхати на острів дуже легко - не потрібно заморочуватись з поромами. Ну і головне - на острові розташовується один з найкращих піщаних пляжів в Хорватії - Сланіца. За апартаменти ми заплатили 786 доларів США за 14 днів. Перед поїздкою ми купили місячну Зелену Карту для автомобіля (1100 грн.), місячну віньєтку для проїзду по угорських автобанах (15,5 євро), вибрали оптимальний маршрут і спланували орієнтовні місця для ночівлі. Оскільки в нас тільки один водій, то ми запланували дві ночівлі: в Угорщині та Хорватії. Хоча можна було натужитись і вкластись в одну ночівлю, але нам не хотілось перевтомлюватись... |
Також ми ознайомились з цінами на пальне: найдешевше пальне - в Україні, а найдорожче - в Хорватії.
За день до подорожі ми почали готувати до поїздки нашого песика: зробили в ветеринара йому довідку про стан здоров'я (ветеринарна форма №1), поїхали в львівський аеропорт і поміняли цю довідку на Міжнародний ветеринарний сертифікат. Отримати міжнародний ветеринарний сертифікат можна в будь-якому прикордонному пункті пропуску, де є ветеринарна служба, але ми вирішили не губити час і оформили його заздалегідь.
Також за день до поїздки ми розіслали в AirBnb запити на проживання в Угорщині. Ми не знали скільки часу загубимо на кордоні, тому розіслали запити від кордону до Будапешта. До подорожі все було готово...
На наступний день зранку ми вирушили по трасі Київ - Чоп в напрямку угорського кордону. Поснідали ми в Окей в Коростові. В Мукачеві наш навігатор повів нас в сторону від траси Київ - Чоп і ми на це "повелися"... В результаті тряслися 50 кілометрів сільськими дорогами. По дорозі зупинились пообідати.
Кордон ми перетинали в пункті перетину Чоп - Захонь, бо там є ветеринарна служба і в випадку виникнення якихось проблем з документами нашого Баріка - можна було їх спробувати вирішити... На кордон ми витратили три години. Перетнувши кордон, забронювали проживання на AirBnb за 59 доларів в невеличкому містечку з милою українському вуху назвою - Тисауйварош (угор. Tiszaújváros). З угорської назва міста перекладається як "нове місто на Тисі". Таку назву місто отримало внаслідок декомунізації в 1991 році - з 1970 до 1991 місто називалось Ленінварош (угор. Leninváros). Північно-східна Угорщина славиться своїми термальними джерелами й виноробством, тому знайти дешеве проживання в тих краях проблематично. Після кордону ми проїхали 70 кілометрів по дорозі E573 і біля Ньїредьгаза (угор. Nyíregyháza) виїхали на автобан M3. |
На наступний день ми продовжили нашу мандрівку по автобану M3. Перед Будапештом ми з'їхали на автобан M31, потім поїхали по кільцевій дорозі Будапешта M0 і з протилежного кінця Будапешта виїхали на автобан M7. Автобан M7 йде до хорватського кордону. Дуже зручно, що не треба оплачувати кожний автобан окремо - не губиться час на здійснення оплати, бо в місцях оплати часто утворюються черги... Автобани добре обладнані - багато заправок, кафе і т.д. Єдине, що на кільцевій дорозі Будапешта ми регулярно застрягали в корках.
На Угорсько-Хорватському кордоні в нас забрали документи й відправили на оглядовий майданчик. На оглядовому майданчику хорватські митники дуже завзято оглядали автомобіль з французькими номерами. І не даремно - за деякий час вони витягнули з автомобіля пакет з якоюсь травою всередині - навряд чи це була ромашка - французька молодь підупала. Тут ми пригадали що з ліками взяли трохи шавлії, готуючись до дискусії навіть глянули в словнику як буде шавлія по-англійськи. Але прийшов митник, віддав наші проштамповані документи й побажав нам щасливої дороги. Виявилось, що процедура оформлення громадян Євросоюзу значно швидша ніж не громадян Євросоюзу і щоб не створювати черги, нас попросили від'їхати на оглядовий майданчик...
Угорський автобан А7 перейшов в хорватський автобан А4. Автобаном А4 ми доїхали до Загреба де зупинилися на ночівлю в мальовничому пригороді. В Хорватії нема віньєток - треба оплачувати проїзд при виїзді з автобану. За проїзд від кордону до Загреба ми заплатили 44 куни. Наше помешкання знаходилось на пагорбі - з пагорба відкривався фантастичний краєвид на Загреб. Апартаменти ми забронювали за 40 євро на AirBnb. Помешкання знаходилось на пагорбі й з нього відкривався чудовий краєвид на Загреб.
На наступний день ми вирушили по автобану А1 в напрямку моря. Автобан А1 вражає. Шлях йде через гори - велика кількість тунелів, фантастичні краєвиди. Найбільший тунель, який ми проїжджали мав 6.5 кілометра. В той день багато автомобілів їхало в напрямку моря, тому місцями були "тягучки"... З автобану ми з'їхали за вказівником на Піровац (за проїзд по автобану заплатили 143 хорватські куни), ще 50 кілометрів проїхали по "звичайній" дорозі, переїхали на острів Муртер по розвідному мосту і в обідню пору добрались до наших апартаментів. Господарі апартаментів не знали англійської, тому для комунікації ми використовували хорватську й українську: господарі розмовляли хорватською, а ми українською. Протягом нашого перебування не було жодного разу, щоб ми не змогли порозумітися. Навіть наш песик запам'ятав фразу "Što slatki pas" і весело теліпав хвостом...
Пообідали й рушили до найближчого до наших апартаментів пляжу. Пляж Люке (хорв. Luke) - невеличкий кам'яний пляж.
Приємно здивувало, що він був обладнаний пристроєм для занурювання в море людей, які змушені пересуватися на візках.
З пляжу відкривається чарівний краєвид на сусідні острови й порт Муртера.
Ранком наступного дня ми пішли на піщаний пляж Сланіца (хорв. Slanica).
Ми думали, що назва пляжу походить від сонця, а виявилось, що від солі. Вхід в море дуже пологий - глибина набирається дуже повільно, що сприяє високій концентрації солі в воді. Відповідно коли висихаєш після купання на цьому пляжі, то тіло покривається ледь помітним соляним нальотом - тому пляж назвали Сланіца. Пляж розташований в чарівній бухті, тому хвиль там практично ніколи немає. По боках бухти ростуть дерева, під якими можна заховатись від сонця. З одного боку бухти вздовж берега розташовані вілли.
З другого боку розташований кемпінг Сланіца.
Кемпінг обладнаний всім необхідним, деякі любителі кемпінгового відпочинку приїжджають на дуже поважних трейлерах з супутниковими антенами і т.д. В кемпінгу є WiFi, мешканці кемпінгу продають саморобні алкогольні напої - в кемпінгу наявні всі складові для гарного відпочинку...
Вечером ми пішли прогулятись по містечку.
Населення містечка складає трохи більше ніж 2 тисячі постійних мешканців. В туристичний сезон число мешканців виростає в кілька разів.
В містечку багато затишних кафе і ресторанів - в одному з них ми й спробували страви хорватської кухні...
На наступний день було хмарно і ми вирішили після обіду трохи прогулятись по острову. Ми пішли на північ, вздовж бухти Храмина (хорв. Hramina), в напрямку руїн давньоримського містечка Колентум (хорв. Colentum).
Шлях наш пролягав біля порту Муртера. Завдяки трьом причалам, один з яких знаходиться в місті, і два на Корнаті, Муртер є одним з центрів яхтового туризму на Адріатиці.
Оглянули церкву Gospa od Gradine
і підійшли до руїн Колентума. Колентум римляни побудували в 1 столітті до нашої ери. Найбільшого розквіту місто зазнало в часи правління імператора Нерона (37-68 рр. до н.е.). Вчені вважають, що місто було пограбовано та знищено піратами в II столітті, хоча деякі вчені стверджують, що воно було зруйновано під час землетрусу.
На жаль від древнього міста мало що залишилося. Частина міста затоплена, частина - заросла деревами і кущами...
Після цього ми попрямували в сусіднє село Бетіна (хорв. Betina).
Перша згадка про Бетіну датована 1423 роком - на той час в селі було 8 будинків і проживало 15 людей.
Зараз населення села складає близько 700 людей.
В цих краях люди живуть морем змалечку...
Діти трохи змучились, тому до Муртера ми доїхали туристичним поїздом.
На наступний день ми вирішили детальніше оглянути стару частину Муртера.
Шлях наш пролягав біля церкви святого Михайла, збудованої ще в 1412 році.
Піднялись на пагорб до церки святого Рока (хорв. Crkva sv. Roka). Церкву святого Рока побудовано 1760 року в знак подяки за захист від чуми.
З пагорба відкривається фантастичний краєвид на навколишні острови архіпелагу Корнати, Муртер
Бетіну
і материкову Хорватію.
Після обіду ми пішли оглянути західне узбережжя бухти Храмина.
Спочатку дорога була доволі пристойна, але чим далі ми віддалялись від Муртера, тим гірше було йти...
Дійшли до каплички святого Рока - дорога ставала все гіршою і гіршою...
Після нетривалого перепочинку продовжили нашу мандрівку. Пройшли біля невеликої вілли - такі вілли, до яких, як правило, є доступ тільки по морю, доволі популярні в туристів, як відпочинок від благ цивілізації...
Нам відкрилися краєвиди на інші острови архіпелагу Корнати...
Стежка стала зовсім непрохідною - вирішили повертатись додому...